Коти — ці пухнасті філософи на чотирьох лапах — давно оселилися в наших домівках і серцях. Але попри тисячоліття співіснування, ми досі не впевнені: ким же вони нас вважають? Своїми? Чужими? Обідом? Розбирається Одеса24.
Теорія №1: Людина як… здобич?
Американський зоопсихолог Макс Вахтель не виключає, що якби котики були трошки більші — ми б зараз не гладили їх за вушком, а тікали по деревах.
Дослідження Единбурзького університету показало: домашні муркотуни мають чимало спільного з дикими родичами — сніжними барсами, левами, пантерами. Вони такі ж владні, імпульсивні й трохи невротичні. Добре, що не два метри в холці.
Теорія №2: Людина — свій, просто трохи дивний
А ось британський науковець Джон Бредшоу вважає: коти сприймають нас не як їжу, а як частину своєї «котячої зграї». Тобто ми — свої, просто без шерсті, з дивними лапами і схильністю постійно все ламати.
Коти труться об нас, вилизують, муркочуть — усе це вони роблять і зі своїми побратимами. Вони не бачать сенсу адаптувати поведінку — ми для них просто гігантські коти. На відміну від собак, які чітко розрізняють «людину» і «іншого собаку», коти так не заморочуються.
Чому кіт – це доросле кошеня
Ще одна цікава штука: дорослий кіт поруч із людиною поводиться як кошеня поруч із мамою.
Мурчить, треться, ластиться, а головне — мяукає. Так-так, бо між собою коти майже не мяукають — цей звук залишився в арсеналі «поклику до мами». І ми з вами — ота сама «мама», яка має погодувати, приголубити й почесати пузце.
Ми — величезні незграбні коти (але улюблені)
Коти точно помічають нашу неуклюжість. Ми їх штовхаємо, наступаємо, гладимо проти шерсті — а вони зітхають і терплять. Не тому, що вважають нас дурними. А тому що люблять нас такими, як є.
Бредшоу каже: якби ми були для них просто нікчемами, вони б не йшли до нас за ласкою, не лягали б на груди і не спали б з нами ніс до носа.
Що ми знаємо точно?
Ми ще не до кінця розшифрували «код кота». Але зрозуміло одне: коти — не егоїсти, не байдужі й точно не хижаки-одинаки. Просто вони люблять по-своєму — тихо, гордо і злегка зверхньо.
І приймають нас у свою зграю. Або як родича. Або як безшерстого товариша. А може — навіть як дитинча, про яке треба дбати.
У будь-якому разі — якщо кіт живе поруч, мурчить і дивиться на вас з-під лоба, то ви вже на котячому троні. Просто поки не знаєте цього.
І якщо раптом вам здається, що це ви обрали кота — подумайте ще раз. Це він обрав вас. І тепер терпить вашу повільність, готує мстивий план за пропущений обід і все одно лягає спати поряд. Бо, як не крути, ви — його людина.
Підписуйтесь на Новини Одещини Telegram / Facebook / Google News
